Згадки про початок війни 20.06–25.06

Цей робочий тиждень тривав нескінченно. Доопрацьовували її вже на автопілоті.

  • Цілий тиждень велися заключні переговори про місце проведення семінару для фахівців з охорони праці, який намічено на 03.10-07.10 2011 року. Нагадаємо, що у 2010 році пройшов з успіхом подібний семінар у Ялті у санаторії «Прикордонник»
  • 22 червня, середа. А 1941 року 22 червня була неділя. Страшна дата історія нашої країни.
    Згадує Кучерук Зінаїда Семенівна, менеджер із продажу Навчального центру «Новатор»:
    «Мій батько одержав зарплату. І у вихідний ми з мамою пішли купувати мені давно обіцяну ляльку до Дніпровського універмагу на вул. Олександрівській (потім вул. Кірова, зараз вул. Сагайдачного), який знаходився неподалік фунікулера, ліворуч від нього. По вул. Олександрівській з Червоної площі (тепер Контрактова площа) до площі Сталіна (де зараз філармонія) ходив одиночний трамвай № 16. Поодиноким його називали тому, що від кінцевої до кінцевої зупинки ходив один і той самий трамвай, у якому кабіни вагоновожатого знаходилися з двох боків. Приїхав водій в один кінець – перейшов у кабіну, яка була позаду трамвая, і поїхав у зворотний бік. Так і їздив цілий день: туди-сюди, вгору-вниз. Пам'ятаю, як налетіли літаки, трамвай зупинився, з вагону вийшли люди, почали дивитись у небо, прикладаючи долоні козирком до чола, адже день був сонячним та ясним. Запам'ятала, як з трамвая вийшов дідусь у солом'яному капелюсі, пройшов трохи і впав нерухомо, а його капелюх покотився, підхоплений вітром. Пам'ятаю, як били вітрини універмагу, викидаючи на вулицю стільці, пакунки з матерією. Моя бабуся тоді сказала: "Кому війна, а кому мати рідна!".
    Німці входили до Києва з боку Куренівки на вул. Волоській. Попереду двоколісною тачанкою або тарантасом, запряженою трійкою білих коней, їхав офіцер. За ним ішли війська. Жителі Подолу зустрічали завойовників із хлібом-сіллю та квітами.
    Пізніше у місті з'явилися оголошення з пропозицією евакуювати євреїв із речами та коштовностями до Німеччини. Ішли Фрунзе до Бабиного Яру, який знаходився там, де лікарня Павлова. Зараз Бабин Яр – це старий польсько-єврейський цвинтар. Коли будувалась телевізійна вежа, родичам похованих на цьому цвинтарі запропонували забрати прах.
    Так ось, у Бабиному Яру чоловіків примушували копати ями, роздягали всіх догола, причому з суто німецькою педантичністю речі окремо, цінності окремо, потім усіх розстрілювали. Мертві падали живими. Деякі живі вночі змогли вибратися зі страшної колективної могили та врятуватися.
    Пам'ятаю, як бабуся вмовляла свою подругу-єврейку: «Повернися!», на що та відповідала: «Німці – цивілізована нація, нічого вони нам не зроблять!» і йшла назустріч смерті своїй.
    Ми, дітлахи, лазили та дивилися на ями – братські могили. Це потім місця розстрілу німці обгородили колючим дротом».