Місяць: Квітень 2018

Вашій увазі пропонується продовження інтерв’ю із заступником Генерального директора Групи компаній “Новатор” Лях Оленою Миколаївною – опубліковане в журналі “Охорона праці” №2/2018.

«Якби можна було здійснити, як у казці, три бажання, перше, про що б я попросила, – про мир для України, – розмірковує Олена. – Те, що ми спосте­рігаємо і що нас оточує зараз, породже­но, зокрема, подіями останніх чотирьох років: люди втратили почуття реальності; загальнолюдські цінності, які формували­ся протягом багатьох століть, підміняють прямо протилежними «догмами». Друге моє бажання – щоб відродилася здоро­ва фізично й духовно українська нація. А третє бажання залишила б особисто для себе – об’їхати увесь світ, побувати в усіх країнах, подорожувати і насоло­джуватися спілкуванням, пізнанням сві­ту, новими враженнями…»

Подорожі – не єдина пристрасть нашої героїні. Ще одне улюблене заняття – читання книг. Щодня не менше ніж 20-30 прочитаних сторінок – вироблена роками звичка. Читає вона з олівцем – робить позначки на полях. Після прочитання книги відразу перечитує виділені місця і записує думки й ідеї, що виникли, або відкладає на деякий час книгу для переосмислення, щоб потім знову повернутися до неї. В Олени велика бібліотека художньої літератури, але, зізнається, вже кілька років читає виключно бізнесову літературу і літературу для самовдосконалення.

Серед захоплень Олени також відвідування семінарів, тренінгів. Протягом року бере участь у 3-4 інтенсивах, які проводять імениті тренери та коучі, наприклад Іцхак Пінтосевич, Борис Жалило, Ігор Мани, Владислав Ле та Андрій Поліщук, Олесь Тимофєев, Євген Дейнеко, Олена Михайлова.

Захоплення – це завжди емоції. Яскравим враженням, пов’язаним з роботою й охороною праці, для Олени стала подорож до Америки, де вона проходила навчання і набувала практичний досвід організації та ведення бізнесу в умовах справжнього ринку й вільної конкуренції. Перебуваючи під час відрядження у Нью-Йорку, Олена була надзвичайно вражена, спостерігаючи, як тут ремонтують кафедральний собор і будують новий будинок на одній із центральних вулиць міста. Уявіть собі: липень, плюс 34 градуси за Цельсієм у тіні. І будівельники всі як один – у робочому взутті, схожому на кросівки, у робочому одязі (переважно картаті сорочки і темні штани) і в касках. На будівельному майданчику – ні метушні, ні гучних команд, кожен робить свою справу. Навколо – ідеальна чистота. Інформація про будівництво, дозвільні документи розміщена на великому стенді й доступна для будь-якого перехожого.

Таку ж картину можна побачити в Майамі (штат Флорида). Забудова в цьому курортному місті на узбережжі Атлантичного океану з чудовою архітектурою йде за планом – шість великих об’єктів на рік. Якщо будинок зводять на місці парковки, то в будівлі як компенсацію передбачено підземну парковку. На узбіччі ви не побачите жодного автомобіля – всі авто стоять на спеціально обладнаних стоянках. Нові будинки-красені і величезні парки виростають на місці осушених боліт, тоді як у Києві, колись найзеленішому місті Європи, зелені насадження й парки знищують, розчищаючи території під будівельні майданчики…

             АТМОСФЕРУ ТЕПЛА, РАДОСТІ, СВІТЛА, ЛЮБОВІ СКАСУВАТИ НЕМОЖЛИВО

Напередодні 8 Березня наш журнал поцікавився, що думає Олена з приводу можливої декомунізації цього свята. «Це моє улюблене свято, – відповіла вона. – І неважливо, яку політичну основу намагаються підвести під нього деякі депутати-чоловіки. Головне, що це вихідний день, чоловіки задовго до свята ламають голову над питанням, що подарувати, як здивувати та порадувати своїх жінок – матерів, дружин, коханих, дочок, колег. Саме в цей день більшість жінок розквітають, почуваються справжніми красунями, яких люблять і цінують. Виникає неповторна атмосфера тепла, радості, світла, любові… Хіба їх можна скасувати?! Але навіть якщо свято весни перенесуть, для нашої родини цей день залишиться особливим, адже в моєї улюбленої невістки Валентини 8 березня день народження.

Ну а поки свято є, усім жінкам бажаю злагоди, розуміння в родинах, на роботі, миру в країні і відчуття того, що попри усі негаразди життя прекрасне.

Підготував Олександр Фандєєв
Фото автора

Охорона праці №2/2018

Вашій увазі пропонується інтерв’ю із заступником Генерального директора Групи компаній “Новатор” Лях Оленою Миколаївною – опубліковане в журналі “Охорона праці” №2/2018.

У школі, де навчалася Олена, працювало багато яскравих і талановитих педагогів. Учні блискуче знали математику, фізику, гуманітарні науки (у її випуску було шестеро золотих медалістів!), і майже всі вступили до ВНЗ на факультети точних наук. А наша героїня мріяла бути схожою на вчительку російської мови та літератури Лідію Миколаївну Шимко – з її цікавими й захопливими уроками, на яких лунав її мелодійний голос, з її поважливим і делікатним ставленням до учнів і завжди гарним настроєм. Тому і вступила на факультет філології Воронезького університету.

Перед тим як стати студенткою, встигла попрацювати на легендарному підприємстві «Свема» пакувальницею світлої упаковки. За часів СРСР «Све­ма» всю країну забезпечувала фотоматеріалами, а згодом і магнітною стрічкою.

На підприємстві, яке налічувало близько 15 тисяч працівників, охорона праці була на рівні. «Пам’ятаю вступ­ний інструктаж, – розпо­відає Олена, – коли нас, новачків, зібрали в класі охорони праці. Прослухали ми його в магнітофонному записі. З усього в пам’яті закарбувалися правила пове­дінки в темному приміщенні і розписка про те, що метиловий спирт-отрута».

Як виявилося згодом, філологія й пе­дагогіка стали доброю підмогою в органі­зації навчання з охорони праці та пожеж­ної безпеки, яке Олена проводить уже 17 років. Вибір саме цього роду діяльності вона вважає Божим промислом, бо у ви­падковості не вірить.

У «Новаторі» Олена як заступник гендиректора відповідає за організацію бізнесу та взаємодію із зарубіжними партнерами. У команді працюють різні за характером, здібностями люди, однак ба­зовими цеглинками в побудові людських взаємин, на її думку, завжди є щирість, правдивість, відповідальність, вміння до­тримувати свого слова. Невдачі, від яких ніхто не застрахований, Олена в минуло­му брала до серця, але з часом навчи­лася виносити з них уроки й обертати на користь собі й іншим. Зрештою поразки спонукають до аналізу, удосконалення, свого роду перезавантаження програми дій, змушують працювати більш рішуче й наполегливо, слугують стимулом до пошуку свіжих ідей та досягнення нових амбітних цілей.

Чому в країні так повільно відбу­ваються позитивні зміни у сфері безпеки та гігієни праці (далі – БГП) – це запитання болюче для Олени. На її думку, за­важає те, що держапарат з огляду на свою інертність, заангажованість не здатний жити за правилом 72 годин. Згідно з цим правилом, щоб досягти результатів у розв’язанні якоїсь проблеми, певної ситуації, пер­ші кроки належить зробити саме протягом цього часу. У разі зволікання ситуація за­нурюється в болото бюрократії.

Крім того, Олена вважає, що впрова­джувати зміни призначили людей, які ча­сто не мають досвіду роботи у сфері БГП і лише приблизно уявляють, у чому поля­гає ця діяльність. Нерідко фахівців-практиків з БГП запрошують до робочих груп з обговорення тих чи інших нормативних актів тільки для проформи. їм говорять: «Ми вас почули», а потім роблять те, що вважають за потрібне, нехтуючи вислов­леними зауваженнями й пропозиціями. Так сталося у 2017 р. з ухваленням змін до Типового положення про порядок про­ведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці (далі – Типове положення). Члени робочої групи дово­дили абсурдність деяких пунктів Типового положення, які у підсумку ухвалили з ко- рупційною складовою. Як наслідок – криза в навчанні. Не на користь реформам і те, що «неактуальні» НПАОП держчиновники скасовують, натомість заміни їм не про­понують.

«Якби можна було здійснити, як у казці, три бажання, перше, про що б я попросила, – про мир для України, – розмірковує Олена. – Те, що ми спосте­рігаємо і що нас оточує зараз, породже­но, зокрема, подіями останніх чотирьох років: люди втратили почуття реальності; загальнолюдські цінності, які формували­ся протягом багатьох століть, підміняють прямо протилежними «догмами». Друге моє бажання – щоб відродилася здоро­ва фізично й духовно українська нація. А третє бажання залишила б особисто для себе – об’їхати увесь світ, побувати в усіх країнах, подорожувати і насоло­джуватися спілкуванням, пізнанням сві­ту, новими враженнями…»

Закінчення першої частини статті, продовженя незабаром …